Око художника бачить світ по іншому. Древні греки навіть ототожнювали художника з Богом, бо художник, як і Бог з нічого міг сотворити красу із нічого. Тому художники завжди мали багато історій для розповідей сучасникам. А самі цікаві історії художники спочатку розповідають своїм друзям.

Проєкт «Звільнена Київщина: спадок агресора» знімався по самих гарячих слідах. В об’єктив попали Броварський, Бучанський та Вишгородський райони. А також сусідні території біля кордонів Київської області. По самих гарячих слідах зафільмовано на чорно-білу срібну плівку збиті літаки, руїни будівель, чисельні тактичні ракети, московитські гвинтокрили, роботу саперів, спалений літак «Мрія» та залишки аеродрому, загиблі московити, переправи через малі річки, відновлення життя на звільнених територіях, гори снарядів, спалені численні танки, БТР та БМП, кадирівські бліндажі та окопи, підірвані мости, зруйновані та спалені церкви, роботу добровільних захисників Батьківщини.

Минуле, сьогодення та майбутнє існує одночасно. Технології накопичуються, розмови художників йдуть по колу і вони вічні. Митці одночасно на графічних планшетах та за допомогою вугілля розповідають про свої внутрішні світи, про свої діалоги з Богом, про свої мрії та переживання.

Фотографічний художній проєкт «Рефлексія» є викликом паніці та розгубленості, які запанували в Україні у 2022му. Минув рік із моменту повномасштабного вторгнення, що стало лакмусовим папірцем для суспільства. Запит на осмислення, відрефлексування досвіду, який ми продовжуємо отримувати, є вкрай гострим.

Не дивлячись на карколомне ХХ сторіччя на Поліссі залишилося достатньо цікавих речей, які виходять за межі людського сприйняття. І мої світлини допомагають відчути це. Дикі хащі Полісся ховають у собі капища з хрестами-«хвігурами», священні каміння, архаїчні вірування у Йовгу, Тенгрі, Мару, Кокар та Кам’яну дівчину. І все це дивним чином переплітається з християнством та шануванням Діви Марії.

Третє міжнародне бієнале «Українська художня фотографія» проходить в Національному музеї ім. Т.Г. Шевченка. Експозиція вдало поєднала в собі авторів, цікаві роботи та вдумливого глядача (Operator, Spectrum, Spectator). Це традиційне для бієнале поєднання посилює враження від розповідей, які художники хотіли донести до нас. Та вплинути на художній естетичний смак українського суспільства.

Гарні історії існують для того, щоби їх розповідати. Художники за допомогою творів розповідають нам власні історії. А гарні історії це дослідження умов співіснування нижнього та верхнього світів, захоплюючий подорожі у ірреальний світ художника. Справжній художник ніколи не буде копіювати дійсність, бо «реальне» життя подобається лише тим, кому у дитинстві не читали казок. А обмежуватися відтворенням реальності, безрозсудно подвоюючи її, немає сенсу.

«Дійсність не така, як на справді» - ці слова Станіслава Єжі Лец можуть стати епіграфом нашого часу. Майбутнє, минуле, позаминуле та химерна дійсність плетуть неймовірний візерунок сучасності прямо на наших очах. При цьому у кожного художника існує своя правда життя. Митці рефлексують на сьогодення за допомогою життєвого досвіду та свого таланту. Вони доносять нам інтимні розмови наодинці з Творцем помноженні на грані неповторної індивідуальності.

П’ятсот років тому люди були впевненні, що світ плаский, поки італійський вчений Галілей не довів зворотне. У нас час більшість людей вважає, що час лінійний і пливе по прямій з минулого через сьогодення у майбутнє. Але сучасні митці знають, що минуле, футуристичне майбутнє та сьогодення існують одночасно. Ця сакральна істина відома митцям з сивої давнини.